Свідоцтво

Федір Тадеуш народився в сім’ї заможних високоосвічених християн в Польщі. Згодом сім’я переїхала на постійне місце проживання в Одесу. Життя Федора припало на воєнні роки, але батьки дали синові хорошу освіту: він закінчив гуманітарний університет, знав декілька іноземних мов, вмів знайти підхід до кожної людини зокрема, тому всі його любили.Але особливістю цього чоловіка була його сміливість говорити людям про Бога, і не боятися тиску та заборон з боку влади.

Часто Тадеуш подорожував з Благою звісткою по Гайсинському районі Вінницької області. Як розказують знайомі Федора, його часто забирала міліція прямо з кафедри. Але, повертаючись з тюрми, він знову говорив Слово Боже.

Одної неділі, в черговий раз, під’їхав “чорний ворон”, міліція перервала зібрання і забрали Тадеуша. В тюрмі почали брату пропонувати відректися від Бога, обіцяли “золоті гори”, але Федір міцно тримався за свого Спасителя. Тадеуша посадили в потяг і відправили в Сибір. Холодний вагон, повно засуджених злочинців, всі палять “самокрути”, напускаючи повен вогон злісного диму, лаються. Подумав Федір: “Що зі мною буде? Ні хліба немає, ні грошей, ні одягу змінного.” Але дивиться – в кутку вагона сидить піп. Той, помітивши Федора, питає:

- За що тебе?

- За Слово Боже.

- І мене. Тримайся біля мене, я маю велику торбу сухарів і сало.

Так і доїхали до Сибіру. На суді поставили вибір: відрікаєшся від Бога – воля, не хочеш – розстріляємо. Присудили розстріл. За звичаєм приреченому дали останнє слово. Тадеуш, маючи сильний гарний голос та хороший слух, почав співати улюблений псалом:

“Горько плакал великий могучий Христос,

Слёзы горя на землю ронял…

Сильный воин любви, не стыдился Он слёз,

И бессильно главу Он склонял.

О, Я плачу о вас, Я лью слёзы и кровь,

Но я вижу, что вам не понятна любовь;

За неё вы распнете Меня.”

В залі суду – тиша. Дехто просльозився. Але вирок є вирок. До Тадеуша приставили воїна, який повів в ліс розстрілювати брата. Коли зайшли вже досить далеко і прийшов час виконувати наказ, Тадеуш почав проситися:

- Не вбивай мене, відпусти.

- Куди ж я тебе відпущу, до звірів? –здивувався воїн,- якщо вернешся назад, мене вб’ють.

- Не вернуся, даю слово, що не вернуся. Відпусти мене.

Пожалів воїн невинного чоловіка, вистрелив угору три рази з рушниці і повернувся в табір.

Перед Тадеушом – ліс, тайга. Куди йти? Чим далі від табору! Йшов довго. То знайшов пташине гніздечко – підкріпився яєчками, то ожинка, то милинка, то якійсь прутики. Попереду з’явилася стежка. Хто її протоптав, було не зрозуміло, адже тут ніколи не ступала людська нога. Затремтіло серце, але вибору не було. “Піду стежкою, куди приведе.” – подумав Федір. І тут перед ним – барліг, справжня ведмежа домівка, вистелена мохом, листям; але господаря немає.

“Куди далі йти?” – думав стомлений Федір. Ліг на постелене листя і чекає. Десь опівночі почувся якийсь шум – тріщать гілки. Затремтів, став молитися: “Господи, Ти зберіг Даниїла від левів, збережи і мене.” Заходить в барліг ведмідь, заревів і впав до нього спиною, зігріваючи Тадеуша цілу ніч. На світанку ведмідь встав, струсився і пішов. Очі наповнилися слізьми, став на коліна Федір і дякує Богові за спасіння. А далі куди йти? Як не натрапити знову на ведмедя і не повернутися в табір? Пішов в протилежну старону від ведмедя. Йшов дев’ять днів, на обід то яєчка, то ягідки, то мед знайшов у дуплі, то травичка якась.Зморений, обдертий, виснажений Федір помічає, що ліс почав рідіти (вдень в тайзі темно, майже як вночі, бо сонячне проміння дерева не пропускають), стало більше світла – вийшов на край тайги. Попереду куди не глянь поля. Сів на звалене дерево тай думає: “В лісі я знаходив собі якусь поживі, а в полі що є?” Але що за гуркіт, невже машина? Швидко вибіг на грунтову дорогу, махаючи руками. Водій, побачивши людину, яка вибігла з лісу, ледь не зомлів.

“Де ти тут взявся? В цій непрохідній тайзі нікого крім кіз та кабанів немає!” – здивувався водій, зупиняючись. Федір почав проситися: “Я той, що вірить в Бога живого, і сидів за віру. Підвези мене в місто.” Виліз на кузов машини, а там їдуть євреї. Знаючи єврейську мову, Тадеуш підслухав, що вони перевозять гроші та дорогоцінності. Євреї побачивши, що подорожній все зрозумів, злякалися, щоб той нічого нікому не розказав, та й дали Тадеушу добру суму грошей.

Приїхав в місто якраз на свята Пасхи. Розшукавши зібрання віруючих, розказав як Бог врятував його від розстрілу і від ведмедя. За гроші, які дали йому євреї, Тадеуш доїхав до Одеси, додому.

Всі роки його життя пройшли в тюрмах і по засланнях. Не раз Тадеуш страждав за непохитну віру. Все, що залишилося в спадок від батьків, він роздав бідним, а сам їздив по Україні і проповідував Слово Боже. Все життя Федора Тадеуша було благословенне Богом і прикладом для віруючих.